15 вересня 2026 року слідчий суддя Болградського районного суду Одеської області ухвалою у справі № 497/150/22 (провадження № 1-кс/497/389/26) задовольнила скаргу потерпілого від 07.09.2026 на бездіяльність слідчого та прокурора у кримінальному провадженні № 12018160150002589 від 01.10.2018. Інтереси потерпілого у судовому засіданні представляв адвокат Дмитро Ягунов (у режимі відеоконференції), позицію сторони обвинувачення підтримував прокурор Болградської окружної прокуратури Булгар В.П.

Предметом скарги був нерозгляд клопотання потерпілого від 28.08.2026, адресованого, серед інших, Болградській окружній прокуратурі та Болградському РВП ГУНП в Одеській області. Суд зобов’язав уповноваженого слідчого СВ Болградського РВП та уповноваженого прокурора Болградської окружної прокуратури розглянути це клопотання у спосіб та у строки, передбачені ст. 220 КПК України, і повідомити потерпілого про результати розгляду.

У судовому засіданні адвокат Дмитро Ягунов наголосив, що ця ухвала є не поодиноким епізодом, а черговою ланкою в ланцюгу судових рішень, які фіксують один і той самий факт: органи досудового розслідування та прокуратура роками ухиляються від розслідування катування, вчиненого щодо потерпілого 30 вересня 2018 року. Ще 31.07.2026 той самий суд скасував незаконну постанову про закриття провадження, встановивши, що розслідування фактично не проводилося взагалі. Відтоді минуло півтора місяця, і за цей час не проведено жодної слідчої дії. Натомість провадження тричі перекидалося між Болградом та Ізмаїлом, матеріали справи, за твердженнями самих слідчих, «фізично відсутні» у слідчому відділі, а на десятки клопотань потерпілого замість передбачених законом постанов надходили листи, які неможливо оскаржити.

Адвокат переконав суд у тому, що така бездіяльність має хронічний характер і не є наслідком випадкових помилок чи перевантаження. Це модель поведінки, об’єктивним результатом якої стає сплив строків давності та фактичне звільнення винних від кримінальної відповідальності. Європейський суд з прав людини у справах Assenov and Others v. Bulgaria, Kaverzin v. Ukraine та Bouyid v. Belgium [GC] неодноразово підкреслював: розслідування, яке зводиться до листування та формального переміщення справи між органами, не є ефективним і саме по собі становить порушення статті 3 Конвенції.

«Коли прокуратура і поліція з 2018 року не спроможні розглянути навіть клопотання потерпілого, а суд змушений раз у раз зобов’язувати їх виконувати те, що прямо приписує закон, це вже не помилка і не недбалість. Це стратегія безкарності, і кожна нова ухвала слідчого судді робить цю стратегію дедалі більш очевидною для національних судів і для Страсбурга», – зазначив Дмитро Ягунов.

Потерпілий і його представник продовжуватимуть домагатися реального розслідування, повідомлення про підозру винним особам та передання провадження до органу, не пов’язаного з Болградським та Ізмаїльським районами. Ухвала від 15.09.2026, як і попередні судові рішення у цій справі, буде використана як доказ вичерпання національних засобів правового захисту при зверненні до Європейського суду з прав людини за статтями 3 та 13 Конвенції.