У пенітенціарних системах різних країн існує явище, яке добре відоме фахівцям з кримінології, але рідко потрапляє до широкого публічного дискурсу: насильство щодо співробітників установи або поліцейських, вчинене не з особистих мотивів і не з метою втечі –  а задля підвищення неформального статусу у злочинній ієрархії ув’язнених.

Це не умоглядна конструкція. Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням (ЄКЗК) задокументував таку закономірність у практиці різних держав. Зокрема, за результатами візиту до Молдови делегація ЄКЗК зафіксувала, що значна частина ув’язнених відчуває потребу «самоствердитися» ще під час перебування в установі для неповнолітніх – щоб отримати відповідний «ранг» у неформальній ієрархії на момент переведення до установ для дорослих. Побиття, що відбувалися у Кишинівській в’язниці, були безпосередньо пов’язані саме з цією динамікою.

Схожа логіка лежить в основі справи, яка розглядалася в Україні. Співробітник слідчого ізолятора зазнав нападу з боку групи ув’язнених: на нього чекали катування, умисне залишення в небезпечному для життя стані та ненадання медичної допомоги. За однією з версій, безпосередньою метою злочину було саме підвищення неформального статусу нападників у неформальній в’язничній ієрархії.

Кримінальне провадження було відкрите майже одразу після інциденту. Проте упродовж багатьох років воно фактично стояло на місці: жодній особі не було повідомлено про підозру, жодного остаточного процесуального рішення прийнято не було. Численні спроби захисника потерпілого домогтися руху справи наштовхувалися або на відмову, або на повернення клопотань без розгляду.

Зрештою справа дійшла до слідчого судді, який провів системний аналіз: чи відповідає тривалість досудового розслідування стандарту розумного строку, закріпленому у статті 6 Конвенції про захист прав людини та у статті 28 КПК України. Суд звернувся до практики ЄСПЛ – зокрема, до критеріїв оцінки розумності строків, сформульованих у низці рішень проти України та інших держав-членів Ради Європи. Висновок виявився однозначним: розслідування здійснюється з очевидним порушенням розумних строків, а сторона обвинувачення не надала жодних обґрунтованих пояснень причин такої тяганини.

За результатами розгляду суд задовольнив клопотання та встановив прокурору конкретний строк для завершення розслідування і прийняття процесуального рішення.

Це рішення – не лише процесуальна перемога в одній конкретній справі. Воно надсилає чіткий сигнал: права працівників пенітенціарних установ, які стали жертвами злочинів безпосередньо у зв’язку з виконанням службових обов’язків, не є менш вартими захисту, ніж права будь-якого іншого потерпілого. Держава не може роками саботувати розслідування – і залишатися безнаслідковою.

Адвокат Дмитро Ягунов, який представляв інтереси потерпілого, має багаторічний досвід захисту прав осіб, чиї справи опиняються на перетині пенітенціарного права, стандартів ЄКЗК та практики Європейського суду з прав людини. Ця справа – ще одне підтвердження того, що наполеглива правова позиція здатна змусити систему рухатися навіть там, де роками панувала інерція.