18 квітня 2026 року. Голосіївський район Києва. Шестеро загиблих, понад п’ятнадцять поранених, серед них діти. Озброєний чоловік відкриває вогонь по людях, барикадується в приміщенні, бере заручників. Зброя вбивці – офіційно зареєстрована. Усі дозволи – наявні. Вирок дискусії щодо лібералізації ринку зброї було ухвалено самою реальністю ще до того, як встигли висохнути чорнила на законопроєктах про легалізацію зброї.

Є, однак, деталь, яка змушує замислитися над масштабом і символікою того, що відбувається. Ця трагедія хронологічно – у річному вимірі – на один день передувала початку Американської революції. Так, cаме 19 квітня 1775 року – рівно 251 рік тому – пролунали перші постріли при Лексінгтоні і Конкорді. Збройні громадяни, що відмовилися здати зброю британським солдатам, відкрили нову сторінку у всесвітній історії демократії.

Між двома датами – 18 і 19 квітня – прірва в два з половиною століття і безодня сенсів. Але є і спільна нитка: питання про те, хто і як розпоряджається зброєю у суспільстві – і яку ціну платять за це звичайні громадяни. Ця нитка актуальна сьогодні так само, як і 251 рік тому.

СТАТИСТИКА, ЯКУ ЗРУЧНО НЕ ПОМІЧАТИ

Дискусія про відкриття ринку зброї під час повномасштабної війни є, м’яко кажучи, абсурдною — але не тому, що це «неправильна» тема. А тому, що відповідь на це питання вже написана реальністю, закодована в офіційній поліційній статистиці, яку чомусь воліють не читати. Погляньмо на цифри.

Рік	Злочини з вогнепальною зброєю (КП)	КП з підозрюваними	% розкриття
2013	761	587	77%
2014	2523	833	33%
2015	1526	767	50%
2016	579	401	69%
2017	583	451	77%
2018	508	407	80%
2019	388	293	76%
2020	395	341	86%
2021	300	251	84%
2022	1929	517	27%
2023	1867	459	25%
2024	832	436	52%
2025	821	362	44%

Дані таблиці відображають два виразних цикли насильства, розділених довоєнним мінімумом. Перший пік припадає на 2014 рік (2523 провадження) – рік анексії Криму та початку збройного конфлікту на Сході: різке насичення зброєю, дезорганізація правоохоронних структур, розпад єдиного командування. Наступні роки демонструють поступову нормалізацію – аж до мінімуму 2021 року (300 проваджень). Саме ці показники слід вважати базовими для порівняння.

Повномасштабне вторгнення 2022 року дало новий стрибок – +543% відносно 2021-го вже за перший рік (1929 проваджень). Критична деталь: частка повідомлень про підозру від загального числа проваджень у 2022–2023 роках обвалилась до 25–27% (проти 77–86% у мирні роки). Це означає: більшість справ відкривалась без ідентифікованих підозрюваних – прямий наслідок неконтрольованого поширення зброї та перевантаженості слідчих. Позитивна тенденція 2024–2025 років (зниження до 821–832 проваджень) свідчить про адаптацію системи, однак рівень залишається вдвічі вищим за довоєнний.

Рік	Умисні вбивства з вогнепальною зброєю (КП)	КП з підозрюваними	% розкриття
2013	62	43	69%
2014	320	84	26%
2015	194	100	52%
2016	95	74	78%
2017	66	57	86%
2018	60	54	90%
2019	43	34	79%
2020	57	56	98%
2021	36	34	94%
2022	247	126	51%
2023	909	173	19%
2024	295	154	52%
2025	187	120	64%

Таблиця фіксує ще більш тривожну динаміку.

Якщо загальна кількість злочинів із вогнепальною зброєю у 2022–2023 роках відображала насамперед хаос перших місяців вторгнення, то статистика умисних вбивств свідчить про якісно інший процес. 2023 рік – абсолютний пік за всі 13 років спостережень: 909 умисних вбивств із застосуванням вогнепальної зброї, що у 25 разів перевищує мінімум 2021 року (36).

Найбільш промовистий показник – розкриття. У 2023 році вона впала до 19%: лише 173 справи із 909 мали встановленого підозрюваного. Фактично 736 умисних убивств залишились без встановленого виконавця протягом одного календарного року. Для порівняння: у 2018–2021 роках розкриваність становила 90–98%. Відновлення цього показника у 2024–2025 роках (52–64%) є позитивною тенденцією, проте залишається принаймні вдвічі нижчим за рівень мирного часу. Це означає, що значна частина осіб, які вчинили вбивства із вогнепальної зброї під час активної фази конфлікту, залишається непокараною – і продовжує перебувати в суспільстві.

А ПОТІМ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ ВІДЕО

І от з’являється відео, яке не можна ігнорувати.

Під час теракту в Києві люди у формі патрульної поліції, почувши постріли, просто втекли – залишивши цивільних громадян без захисту. На відеозаписі видно, що дитина була змушена самостійно рятуватися. Матеріал опублікували ТСН та «Дзеркало тижня». Поліцейських відсторонено від виконання обов’язків. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко доручив провести службове розслідування.

Декларації – добре. Але питання не в тому, що сказав міністр сьогодні вранці. Питання в тому, що буде після завершення розслідування – за умови встановлення вини та автентичності відеозаписів. Якщо керівництво поліції не продемонструє реальну реакцію – не декларативну, а з конкретними дисциплінарними наслідками – проблема загостриться ще більше. Не тому що «поліція погана», а тому що інституційна мовчанка після такого відео легітимізує поведінку, несумісну зі статусом правоохоронця.

У середовищі частини українських поліцейських під час повномасштабної війни утвердилася небезпечна установка. Воєнний час, де насильство нормалізоване, лише зміцнює рефлекс самозбереження – на шкоду рефлексу захисту. Втеча від стрільця – це не боягузтво окремих людей. Це симптом системної інституційної деградації, яку не можна виправити одним службовим розслідуванням.

АМЕРИКАНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ: ЩО НАСПРАВДІ ДАЛО ПРАВО НА ЗБРОЮ

Повернімось до символізму дати.

19 квітня 1775 року – битва при Лексінгтоні і Конкорді. Перші постріли Американської революції. The shot heard round the world – «постріл, почутий у всьому світі». А через ще кілька років – народилася перша сучасна конституційна демократія.

Право на зброю не просто дозволило американцям виграти Війну за незалежність. Воно структурувало американську демократію на два з половиною століття вперед і заклало в її основу принцип: озброєний громадянин є суб’єктом, а не об’єктом влади. Цей принцип знайшов закріплення у Другій поправці до Конституції США (1791): «A well regulated Militia, being necessary to the security of a free State, the right of the people to keep and bear Arms, shall not be infringed».

Показник	США	Країни ЄС (середнє)	Примітка
Зброї на 100 осіб	120,5	~15–30	Найвищий показник у світі
Злочини зі зброєю (на 100 тис. осіб)	~4,1	~0,3	Дані Eurostat / UN
Частка вогнепальної зброї в умисних вбивствах	~79%	~20–40%	FBI / UNODC 2023
Штатів з дозволом на носіння без ліцензії	29 з 50	—	Constitutional carry
Джерело: Small Arms Survey 2018; FBI UCR 2022; UNODC Global Study on Homicide 2023; Eurostat.

Американська статистика демонструє очевидне: висока насиченість зброєю корелює з вищим рівнем злочинів із застосуванням зброї. 79% умисних вбивств у США скоюється з використанням вогнепальної зброї. У країнах ЄС цей показник – від 20% до 40%. Американська модель – не зразок для наслідування в кримінологічному сенсі. Але вона є зразком у конституційно-демократичному: право на самозахист як основа відносин між громадянином і державою.

Важливо розрізняти два рівні дискусії. Перший – кримінологічний: більше зброї = більше певних категорій злочинів. Статистика це підтверджує, і заперечувати її – значить ігнорувати реальність. Другий – конституційно-демократичний: право озброєного громадянина як стримуючий фактор проти державного свавілля і як основа суверенітету народу. Ці два рівні не суперечать одне одному — вони описують різні виміри однієї реальності.

УКРАЇНА СЬОГОДНІ: СУСПІЛЬСТВО ЗІ ЗБРОЄЮ В РУКАХ

Україна сьогодні – суспільство, у якому мільйони громадян зі зброєю в руках захищають державу від знищення. За оцінками, станом на 2025 рік на руках у населення – у тому числі у демобілізованих і ветеранів — перебуває від 6 до 10 мільйонів одиниць різних видів зброї. Частина — законно зареєстрована. Частина – ні. Це факт, з яким доводиться жити.

Найсерйозніша загроза – попереду. Сотні тисяч демобілізованих повертаються з фронту. Частина – з ПТСР, що не отримало лікування. Частина – із зброєю, легально чи ні. Досвід інших конфліктів – В’єтнам, Афганістан, Балкани – показує: злочинність серед ветеранів зростає не одразу, а через 2–3 роки після демобілізації. Ця хвиля ще не прийшла. І якщо держава не підготується – поліцейська статистика 2027–2028 років стане предметом парламентських розслідувань, а не наукових статей.

Питання не в тому, «легалізувати чи ні». Питання в тому, яку інституційну культуру ми вибудовуємо навколо цього факту – і чи здатна держава до відповідальності, яка з нього випливає.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ: ДЕРЖАВА, ЯКА НЕ ЗАХИЩАЄ — І ГРОМАДЯНИН, ЯКИЙ ЗАХИЩАЄ СЕБЕ

Американська революція починалась із того, що держава не змогла захистити громадян – і тому вони взяли зброю самі. Київська трагедія 18 квітня 2026 року – і особливо відео з поліцейськими, які тікають від стрільця, залишаючи дитину в епіцентрі стрілянини – є болісним нагадуванням про те, що це питання залишається живим і сьогодні.

Поліцейський, який тікає від стрільця і залишає дитину напризволяще – це не просто дисциплінарний казус. Це симптом. Держава, яка хоче дати своїм громадянам право на зброю – або вже де-факто дала його, роздавши мільйони одиниць зброї в перші дні вторгнення – мусить спочатку довести, що вона сама вміє нею відповідально розпоряджатися і захищати тих, хто захищає її.

Статистика незаперечна: повномасштабна війна дала різкий стрибок злочинів із вогнепальною зброєю – +543% лише за перший рік. Але та сама статистика свідчить: у 2024–2025 роках показники пішли вниз. Це означає, що суспільство і держава адаптуються. Питання – у якому напрямку. У напрямку верховенства права та інституційної відповідальності – чи у напрямку нормалізації безкарності, за якої поліцейські тікають, а вбивці залишаються непізнаними.

---

---

---