У статті здійснено перше в Україні порівняльне емпіричне дослідження дисциплінарних практик щодо трьох ключових суб’єктів кримінального провадження – адвокатів, прокурорів та слідчих Національної поліції.

Дослідження ґрунтується на первинних офіційних статистичних даних, отриманих безпосередньо від органів дисциплінарної юрисдикції: регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (КДКА), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП), Офісу Генерального прокурора та Національної поліції України – шляхом направлення запитів про надання публічної інформації у березні–квітні 2026 року.  Вихідна гіпотеза дослідження полягає в тому, що система дисциплінарної відповідальності в Україні функціонує принципово по-різному щодо адвокатів, прокурорів і слідчих, зокрема: ризик притягнення адвоката до відповідальності є структурно вищим, а структура застосованих до нього стягнень – суттєво суворішою порівняно зі стягненнями щодо представників сторони обвинувачення. 

Аналіз охоплює шестирічний масив (2020–2025 рр.) і базується на трьох аналітичних інструментах: відносному показнику ризику (відсоток притягнутих від загального облікового складу), структурному розподілі стягнень за ступенем тяжкості та синтетичному індексі пунітивності (жорсткості) дисциплінарної практики. 

Встановлено глибоку структурну асиметрію: щонайменше дві третини слідчих і прокурорів у дисциплінарних провадженнях отримують максимум попередження або догану, тоді як понад дві третини адвокатів зазнають суттєво суворіших санкцій – зупинення або позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.

Виявлено, що регіональні КДКА функціонують за принципово різними санкційними моделями: від структурно каральної (Київська, Одеська) до превентивно-виховної (Івано-Франківська). КДКП, попри формальну незалежність, відтворює модель корпоративного захисту з конверсійним коефіцієнтом «скарга → стягнення» менше 10%.

Дисциплінарна практика НПУ характеризується «м’яким ядром»: близько 90% стягнень щодо слідчих — зауваження або догана. 

Доведено, що принцип рівності сторін (equality of arms) у вітчизняному кримінальному провадженні залишається декларативним: адвокат, який зазнає дисциплінарного тиску, ризикує професійною долею, тоді як слідчий за ту саму міру вини – як правило, лише формальним зауваженням.

Окремо задокументовано небажання більшості органів адвокатського самоврядування надавати публічну інформацію про власну дисциплінарну практику на відміну від органів прокуратури та поліції. 

Сформульовано рекомендації щодо реформування інституту дисциплінарної відповідальності адвокатів: забезпечення реальної змагальності в дисциплінарному процесі, запровадження публічних електронних реєстрів, розроблення єдиних методологічних стандартів вибору між санкціями та систематичний публічний моніторинг дисциплінарної практики за уніфікованими індикаторами.